Ми вже мали нагоду послухати професора Френсіса Фукуяму (див. http://edemsem29vrs.blogspot.com/2016/09/blog-post.html#more ).
Тепер можемо і прочитати щось на зразок резюме, тез чи дорожньої карти, що підсумовують роботу професора зі своїми слухачами у Католицькому університеті. Цей коротенький текст можна побачити на цьому посиланні: https://www.facebook.com/spm.ucu.edu.ua/photos/a.931484416882034.1073741828.929691047061371/1225464200817386/?type=3&theater А можна прочитати також тут і зараз. Вже з певними супутніми міркуваннями. Що мають на меті пошук шляхів практичного впровадження порад фахівця. Дійсно, що маємо робити в руслі пропонованої ним схеми?
Отже, тези професора Фукуями ми покажемо іншим кольором, а власні коментарі звичайним.
Тут вже цілком зрозуміло. Хоча "коаліцію" можна трактувати вузько і широко. Вузько як договірне партійне об'єднання, а широко як організовану (чи ментальну?) суспільну силу на підтримку реформ. Ну такий собі "Всенародний рух за реформи".
Упс! В нас вже є Рух. На політичному маргінесі, Бо ніяк не може виборсатись з дитячої з точки зору розвитку країни націоналістичної ідеології, а більш продуктивні для нього чомусь не прийнятні.
В цьому стислому викладенні тез про ідеологію нема нічого. Але у своєму виступі, що його ми побачили завдяки Інтернету, професор наголошував на тому, що ідеологія безумовно становить саме те ядро, навколо якого політичні сили вибудовують своє бачення майбутнього для країни. Ну як тут не згадати Леоніда Кучму?
Але ідеологія не тільки змальовує щось у майбутньому, вона забезпечує також суспільну підтримку, повертаючи нас до широкого розуміння коаліції. Або широкої підтримки членами суспільства тої партійної коаліції. Без ідеології широти не буде.
Тоді політична воля, зумовлена ідеологією і підтримана партійною організацією, нагадує про вузьке трактування коаліції. Дійсно, не можна сподіватись жодного поступу реформ без їх підтримки в парламенті. А це - партійна коаліція. І не ситуативна, для поділу посад, а світоглядна, принципова, міцна і тривала, розрахована на те, щоб робити реформи і відповідати перед народом за їх результат.
Але професор жодного разу не згадав про партії. Тільки про інституції. Чого так?
До речі, шановний Читачу, ти відчуваєш себе членом того руху, тої коаліції? Йдеться саме про відчуття належності, не партійний квиток. І щось робиш для її успіху?
3. Зміни можуть відбутися за умови співіснування трьох факторів:
a. Широкої підтримки урядом
b. Чіткого розуміння мети
c. Лідерства
3а. Широка підтримка в нас зазвичай згадується у зв'язку з суспільством - воно має підтримувати саме широко: по галузям і територіям за участі великої кількості людей. А уряд - системно, по всіх своїх підрозділах і, що головне, якось узгоджено. Мабуть професор мав на увазі обидва аспекти? Хоча широку підтримку суспільства можна вважати тим, що названо вище коаліцією.
3б. Це згадана програма. Партійна: підготовлена фахівцями, обговорена в місцевих організаціях і пропонована виборцю сам як основа бачення майбутнього. А вже після голосування використана для практичної діяльності в межах отриманого об'єму довіри. Може в уряді, може в опозиції. В міських та регіональних радах та їх виконкомах.
Чи можна уявити собі чітке розуміння мети реформ без його фіксації на папері у вигляді саме партійної програми? Чи можна оминути якусь галузь суспільного життя? Чи можна не визначити пріоритети, конкретні цілі погалузево і конкретні терміни їх досягнення?
А відповідальні? Від партії, за окремі напрямки роботи? Поруч є теза про важливість наявності лідерів, то чи не мають відповідальні за галузі чи напрямки становити той пул партійних лідерів, ту команду, що і бере на себе відповідальність за реформи? Чи не маємо ми бачити їх обличчя, читати їх пропозиції щодо важливих проблем, бачити, як вони ведуть дискусію з опонентами?
Зрозуміло, що жодна така програма ніде і ніколи не виконувалась вчасно та в повному об'ємі. Але для оцінки результату є наступні вибори. Виборець визначить, чи виконання програми відбулось ефективно, хоча і в межах наявних можливостей, чи, бува, про неї забули на другий день після того, як вибори відбулись.
3с. Лідери не падають з неба і не виходять з неопалимих купин. Лідерів добирають, навчають і виховують - планово і цілеспрямовано, це називається кадрова робота. В межах певної організованої спільноти, бо не бува лідерів самотніх, то поети чи вчені можуть працювати, спираючись тільки на власні творчі сили. Лідер в принципі не може існувати поза спільнотою. Як ми говоримо про політику, то партії? Тільки партія може виконати цю задачу. Жодна інша інституція.
4. Реформи вимагають коаліції, а не «зірок»
Що реформи можна осягнути тільки достатньо потужною коаліцією (і в широкому, і у вузькому сенсі) - то без сумніву. Але ж ми сказали, що потрібні ще лідери. То тоді "зірки" - то не лідери в організованій спільноті. А хто? Месії? Так, сьогодні покладатись на їх появу не варто. Організація як важіль вирішення посталих завдань виглядає набагато більш переконливо. У сучасному балансі лідерства і ефективної організації, світоглядної переконаності і готовності, а також вміння працювати в команді на загальний результат.
5. Критично важливою є роль громадянського суспільства. Однак країни мусять забезпечити можливість переходу (лідерів) громадянського суспільства до управління державою
Так, розуміння ролі громадянського суспільства є. Нема чіткого зазначення, що нас не цікавлять рівною мірою всі його складові. Особливу увагу, пріоритетну ми маємо приділити в рамках коаліції тій його частині, що має відношення до політики. А саме партіям.
Але також і іншим інституціям (от про інституції професор казав багато, не згадуючи, що це таки партії в першу чергу), інституціям, що знаходяться з партіями у певних більш-менш визначених і сталих стосунках (див. http://ukrliber.blogspot.com/2016/06/blog-post_14.html ).
6. Прозорість і комунікація є початковими
О, це питання питань. І мабуть тут маємо не досить вірний переклад: базовими, такими, що мають бути забезпечені в першу чергу - правда?
Політикум (що урядовий, що парламентський) дуже, абсолютно закритий, як казати не про шоу на ТБ, а саме про обговорення партійних програм і результатів їх виконання (зараз нас цікавить сам це, а не розподіл держзамовлення).
Але часто-густо і так зване громадянське суспільство нічим не відрізняється від міністерства чи міського або обласного управління. Так, формально є сайти, адреси Емейлу для звернень чи форми так званого зворотнього зв'язку. Але все це реально не працює. Бо не мають на меті наявні політики і активісти жодних дискусій, обговорень пропозицій фахівців, інформування виборця про свої плани і результати їх реалізації. Вони просто живуть і діють в іншій площині, повністю орієнтуючись не на виборця, а на хазяїна. Про людське око, вважається, достатньо маячити в ЗМІ, імітуючи боротьбу з недолугою чи і злочинною владою за інтереси народу.
То що маємо робити з прозорістю?
7. Кожній зміні загрожують особисті інтереси.
Абсолютно. В тому-то і причина відсутності реформ, що їх поступ, такий бажаний для суспільства, обертається шаленою загрозою для особистостей, які керують наявною політичною системою.
Для того, щоб подолати ці виклики, необхідно розуміти, хто є нашим опонентом, зрозуміти їх інтереси і чи можна їх змінити, а якщо це неможливо, то чи можна їх нейтралізувати.
Опонентами реформ чи одержувачами вигод від наявної політичної системи є не тільки олігархи. Вірніше, олігархи в широкому розумінні: http://gazeta.dt.ua/internal/more-hvilyuyetsya-_.html З цим зрозуміло, а як їх нейтралізувати?
Для успішної побудови коаліції аби провести реформи треба ідентифікувати групи, які є потенційними прихильниками і зрозуміти, наскільки добре вони організовані.
І тут цілком зрозуміло, хоч тільки в першій частині, а саме: хто є прихильниками реформ? Це всі ті, що не належать до наявної політсистеми. До власне влади, бізнесу і інституцій громадянського суспільства, що обслуговують політикум в різний спосіб і користуються в свою чергу його послугами. А от друга частина, стосовно організації тих прихильників, тут знов проблемна. Організовані вони абсолютно ніяк, всі наявні партії є системними, інтегрованими і якщо там є прихильники реформ, то вони відіграють роль далеко не провідну, маскувальну, для показу людям.
Додатково, стратегії для створення коаліції включають:
- управління сприйняттям;
- управління втратами;
- управління учасниками;
- управління процедурами і впливом (power).
Тепер можемо і прочитати щось на зразок резюме, тез чи дорожньої карти, що підсумовують роботу професора зі своїми слухачами у Католицькому університеті. Цей коротенький текст можна побачити на цьому посиланні: https://www.facebook.com/spm.ucu.edu.ua/photos/a.931484416882034.1073741828.929691047061371/1225464200817386/?type=3&theater А можна прочитати також тут і зараз. Вже з певними супутніми міркуваннями. Що мають на меті пошук шляхів практичного впровадження порад фахівця. Дійсно, що маємо робити в руслі пропонованої ним схеми?
Отже, тези професора Фукуями ми покажемо іншим кольором, а власні коментарі звичайним.
1. Політична воля часто помилково розуміється як аналогія індивідуальної волі
Прикро, коли йдеться про якісь помилки, але я тут не зрозумів. Політичну волю в нас згадують часто. І кожного разу однаково: нема тої волі для справжніх змін, розвитку, поступу, реформ... Ми всі з тим згодні. Таки нема.
Чи це якось пов'язано з індивідуальними волями учасників влади, що не дають країні справжніх реформ? Або виборців, що миряться з такою владою? Мабуть. До чого така помилка веде зрозуміло. Як її запобігти?
2. Політична воля відображає коаліцію яка здатна проштовхнути реформиПрикро, коли йдеться про якісь помилки, але я тут не зрозумів. Політичну волю в нас згадують часто. І кожного разу однаково: нема тої волі для справжніх змін, розвитку, поступу, реформ... Ми всі з тим згодні. Таки нема.
Чи це якось пов'язано з індивідуальними волями учасників влади, що не дають країні справжніх реформ? Або виборців, що миряться з такою владою? Мабуть. До чого така помилка веде зрозуміло. Як її запобігти?
Тут вже цілком зрозуміло. Хоча "коаліцію" можна трактувати вузько і широко. Вузько як договірне партійне об'єднання, а широко як організовану (чи ментальну?) суспільну силу на підтримку реформ. Ну такий собі "Всенародний рух за реформи".
Упс! В нас вже є Рух. На політичному маргінесі, Бо ніяк не може виборсатись з дитячої з точки зору розвитку країни націоналістичної ідеології, а більш продуктивні для нього чомусь не прийнятні.
В цьому стислому викладенні тез про ідеологію нема нічого. Але у своєму виступі, що його ми побачили завдяки Інтернету, професор наголошував на тому, що ідеологія безумовно становить саме те ядро, навколо якого політичні сили вибудовують своє бачення майбутнього для країни. Ну як тут не згадати Леоніда Кучму?
Але ідеологія не тільки змальовує щось у майбутньому, вона забезпечує також суспільну підтримку, повертаючи нас до широкого розуміння коаліції. Або широкої підтримки членами суспільства тої партійної коаліції. Без ідеології широти не буде.
Тоді політична воля, зумовлена ідеологією і підтримана партійною організацією, нагадує про вузьке трактування коаліції. Дійсно, не можна сподіватись жодного поступу реформ без їх підтримки в парламенті. А це - партійна коаліція. І не ситуативна, для поділу посад, а світоглядна, принципова, міцна і тривала, розрахована на те, щоб робити реформи і відповідати перед народом за їх результат.
Але професор жодного разу не згадав про партії. Тільки про інституції. Чого так?
До речі, шановний Читачу, ти відчуваєш себе членом того руху, тої коаліції? Йдеться саме про відчуття належності, не партійний квиток. І щось робиш для її успіху?
3. Зміни можуть відбутися за умови співіснування трьох факторів:
a. Широкої підтримки урядом
b. Чіткого розуміння мети
c. Лідерства
3а. Широка підтримка в нас зазвичай згадується у зв'язку з суспільством - воно має підтримувати саме широко: по галузям і територіям за участі великої кількості людей. А уряд - системно, по всіх своїх підрозділах і, що головне, якось узгоджено. Мабуть професор мав на увазі обидва аспекти? Хоча широку підтримку суспільства можна вважати тим, що названо вище коаліцією.
3б. Це згадана програма. Партійна: підготовлена фахівцями, обговорена в місцевих організаціях і пропонована виборцю сам як основа бачення майбутнього. А вже після голосування використана для практичної діяльності в межах отриманого об'єму довіри. Може в уряді, може в опозиції. В міських та регіональних радах та їх виконкомах.
Чи можна уявити собі чітке розуміння мети реформ без його фіксації на папері у вигляді саме партійної програми? Чи можна оминути якусь галузь суспільного життя? Чи можна не визначити пріоритети, конкретні цілі погалузево і конкретні терміни їх досягнення?
А відповідальні? Від партії, за окремі напрямки роботи? Поруч є теза про важливість наявності лідерів, то чи не мають відповідальні за галузі чи напрямки становити той пул партійних лідерів, ту команду, що і бере на себе відповідальність за реформи? Чи не маємо ми бачити їх обличчя, читати їх пропозиції щодо важливих проблем, бачити, як вони ведуть дискусію з опонентами?
Зрозуміло, що жодна така програма ніде і ніколи не виконувалась вчасно та в повному об'ємі. Але для оцінки результату є наступні вибори. Виборець визначить, чи виконання програми відбулось ефективно, хоча і в межах наявних можливостей, чи, бува, про неї забули на другий день після того, як вибори відбулись.
3с. Лідери не падають з неба і не виходять з неопалимих купин. Лідерів добирають, навчають і виховують - планово і цілеспрямовано, це називається кадрова робота. В межах певної організованої спільноти, бо не бува лідерів самотніх, то поети чи вчені можуть працювати, спираючись тільки на власні творчі сили. Лідер в принципі не може існувати поза спільнотою. Як ми говоримо про політику, то партії? Тільки партія може виконати цю задачу. Жодна інша інституція.
4. Реформи вимагають коаліції, а не «зірок»
Що реформи можна осягнути тільки достатньо потужною коаліцією (і в широкому, і у вузькому сенсі) - то без сумніву. Але ж ми сказали, що потрібні ще лідери. То тоді "зірки" - то не лідери в організованій спільноті. А хто? Месії? Так, сьогодні покладатись на їх появу не варто. Організація як важіль вирішення посталих завдань виглядає набагато більш переконливо. У сучасному балансі лідерства і ефективної організації, світоглядної переконаності і готовності, а також вміння працювати в команді на загальний результат.
5. Критично важливою є роль громадянського суспільства. Однак країни мусять забезпечити можливість переходу (лідерів) громадянського суспільства до управління державою
Так, розуміння ролі громадянського суспільства є. Нема чіткого зазначення, що нас не цікавлять рівною мірою всі його складові. Особливу увагу, пріоритетну ми маємо приділити в рамках коаліції тій його частині, що має відношення до політики. А саме партіям.
Але також і іншим інституціям (от про інституції професор казав багато, не згадуючи, що це таки партії в першу чергу), інституціям, що знаходяться з партіями у певних більш-менш визначених і сталих стосунках (див. http://ukrliber.blogspot.com/2016/06/blog-post_14.html ).
6. Прозорість і комунікація є початковими
О, це питання питань. І мабуть тут маємо не досить вірний переклад: базовими, такими, що мають бути забезпечені в першу чергу - правда?
Політикум (що урядовий, що парламентський) дуже, абсолютно закритий, як казати не про шоу на ТБ, а саме про обговорення партійних програм і результатів їх виконання (зараз нас цікавить сам це, а не розподіл держзамовлення).
Але часто-густо і так зване громадянське суспільство нічим не відрізняється від міністерства чи міського або обласного управління. Так, формально є сайти, адреси Емейлу для звернень чи форми так званого зворотнього зв'язку. Але все це реально не працює. Бо не мають на меті наявні політики і активісти жодних дискусій, обговорень пропозицій фахівців, інформування виборця про свої плани і результати їх реалізації. Вони просто живуть і діють в іншій площині, повністю орієнтуючись не на виборця, а на хазяїна. Про людське око, вважається, достатньо маячити в ЗМІ, імітуючи боротьбу з недолугою чи і злочинною владою за інтереси народу.
То що маємо робити з прозорістю?
7. Кожній зміні загрожують особисті інтереси.
Абсолютно. В тому-то і причина відсутності реформ, що їх поступ, такий бажаний для суспільства, обертається шаленою загрозою для особистостей, які керують наявною політичною системою.
Для того, щоб подолати ці виклики, необхідно розуміти, хто є нашим опонентом, зрозуміти їх інтереси і чи можна їх змінити, а якщо це неможливо, то чи можна їх нейтралізувати.
Опонентами реформ чи одержувачами вигод від наявної політичної системи є не тільки олігархи. Вірніше, олігархи в широкому розумінні: http://gazeta.dt.ua/internal/more-hvilyuyetsya-_.html З цим зрозуміло, а як їх нейтралізувати?
Для успішної побудови коаліції аби провести реформи треба ідентифікувати групи, які є потенційними прихильниками і зрозуміти, наскільки добре вони організовані.
І тут цілком зрозуміло, хоч тільки в першій частині, а саме: хто є прихильниками реформ? Це всі ті, що не належать до наявної політсистеми. До власне влади, бізнесу і інституцій громадянського суспільства, що обслуговують політикум в різний спосіб і користуються в свою чергу його послугами. А от друга частина, стосовно організації тих прихильників, тут знов проблемна. Організовані вони абсолютно ніяк, всі наявні партії є системними, інтегрованими і якщо там є прихильники реформ, то вони відіграють роль далеко не провідну, маскувальну, для показу людям.
Додатково, стратегії для створення коаліції включають:
- управління сприйняттям;
- управління втратами;
- управління учасниками;
- управління процедурами і впливом (power).
Мабуть ці поради ми можемо адресувати майбутнім будівничим нових партій, орієнтованих на виборця і його інтерес, а саме на справжні реформи.
---
І що далі?
Далі будемо шукати співрозмовників. Бо треба ж поговорити, добряче розібратись в тому, що нам порадив метр. І зробити свій внесок в те, що професор назвав комунікацією всередині коаліції.
Немає коментарів:
Дописати коментар