Дзеркало тижня

Була цікава публікація шановного автора, Олександра Пасхавера.
Ось вона: Море хвилюється

Звісно, там є і коменти. І, треба сказати, що вони не вилучаються редактором чи модератором. Це добре. Але ж і вихлоп від такої дискусії, як можна цей комплект постів назвати дискусією, невисокий. Так, користі від такої дискусії небагато, треба визнати. А що робити?



Треба буде запитатись у редактора, як він на це дивиться - на таку ефективність. (Запитав на редакційний Е-мейл, відгадайте результат).

Виявилось, до речі, що на "Дзеркалі тижня" так незручно писати в коменти, що я свій тамтешній текст подаю тут більш цивілізовано. В надії дістатись колись автора і редактора. Ні, без ілюзій, але в надії.

---

Прочитав ще раз, уважно, з олівцем – тепер адресую товариству свої нотатки.

1. Щодо революції

Тут вчені довго будуть сперечатись. Хто цікавиться, може глянути П.Сорокіна. Але загалом то питання для філософів і політологів. Я б хотів у подальшому зосередитись не на аналізі того, що видбувається з точки зору науки чи різних наук про суспільство, а на тому, що нам робити практично, аби з того не досить певно визначеного стану вийти.

2. Дихотомію олігархат - креативний клас

...можна використати незалежно від того, чи називати наші події революцією, чи посттоталітарною трансформацією, чи ще якось. Особливо в частині олігархату, тут автор описав все абсолютно так, як всі бачать, хоч і не всі чи або не все розуміють. С креативним класом гірше, тут не все зрозуміло. А відтак абсолютно чітко побачивши, що олігархат треба усунути, ми через невизначеність того креативного класу не бачимо чітко, хто і як це може зробити. До речі, чи відчуває читач себе складовою того класу?. А занурення в поточну політичну ситуацію загалом все ставить шкереберть і зрозуміти щось, побачити світло в кінці ляшківського тунелю неможливо.

3. Політичні інструменти креативного класу.

Питання питань. Треба створювати, всі згодні, і чимскоріш. Чи буде три фази революційного процесу, п'ять стадій динамічної еволюції чи двадцять п'ять етапів трансформації залежить від того, як і що рахувати. А от політичні інструменти – просто кажучи партії – або є або нема. Цілковита визначеність. Створити їх креативному класу необхідно. Тільки партії, зрозуміло, не фейкові, а справжні, такі, що виконують місію партії, абсолютно чітко прописану в підручниках.

Симптоматично, що навіть ті може й малоосвічені громадяни, що в руки ніколи книжки з політології не брали, нашим партіям відмовляють у повазі і відчувають їх несправжність  абсолютно однозначно.

Але ж не окремі партії як такі нам потрібні, а ціла система. Бо працює, ми знаємо, коли як мінімум дві. Може американського чи британського штибу (це буде в нас помаранчева і блакитна), може європейського (соціалістична і християнсько-демократична – за назвами вони в нас є) – того ми знати не можемо, але починати будувати маємо. От прямо зараз. В основному, як каже шановний автор "готуватись до управління державою", а говорячи іншою мовою, розробляючи партійну програму. Але не як рекламний папірець, а як дійсно науково виважений і збалансований серйозний документ. От, наприклад, з економіки: на Політико і дубль на більш надійному ресурсі .

4. Шлях до партизації. 

Як ми погодимось тут і зараз починати творити ті політичні інструменти (казали ж не можна гаяти час), то почати треба з обговорення такого завдання і для цього процесу виглядають можливими принаймні три формати: дзеркальний, партійний і громадський.

Дзеркальний – це коли Дзеркало тижня захоче застосувати нову модель своєї роботи, побачивши себе більше ніж засобом інформування, а ще й суспільним модератором або активним чинником креативного класу. Докладніше тут , але як не відкривається, бо то сайт Політико, він не надто надійний, то тут.

Там на Політико чогось картинку не показує. Ось вона:

Партійний – це коли наявні сьогодні партії чи ініціативні групи в їх середовищі розпочнуть процес в тому чи іншому сценарії. Не знаю, як там інші напрямки, а ліберальний цілком неспроможний до активізації: можна пересвідчитись (пізніше додав ще соціалістів )

Громадський – це коли присутні тут у цьому форумі (50 постів це мало чи багато?) висловлять не тільки схильність до непродуктивного обговорення статті, а ще й до продуктивного, спільної дії, яка, звісно, починається з дискусії. І саме в руслі створення політичних інструментів. Виглядає смішно. Але як подивитись на два попередні, аж ніяк не менш кумедні варіанти, то не так смішно як сумно. Є такі, що бажають долучитись? До обговорення цього реального завдання. Що нам заважає? Може не дуже зручний формат коментів при статті? Будь ласка, Facebook:   група Науквоці в соцмережах Годиться?

Може хто знає четвертий? Ну, четвертий шлях до нормальної цивілізованої партійної системи.

Креативний клас? Треба його шукати, чи не так? Де він там заховався, невідомо. Як сказав один колега: така сила силенна форумів, асамблей, стратегування, а реального поступу не видно. То рушимо чи ні?