Назву матеріалу можна проспівати. Ну була така пісня: море, море, світ безмежний... Чи щось таке. Але можна і не співати, а просто погодитись, що соціальні мережі - то дійсно море. Яке треба досліджувати як от тут. Чи тут. Навіщо два посилання? А це буде сюрприз.
Згаданий матеріал дуже корисний і важливий, авторці подяка, а на підтримку чи в розвиток можна зауважити про таке.
Я не дослідник, я практик, що суттєво впливає на ставлення до матеріалу і очікування від можливої подальшої дискусії. Передовсім хочу зазначити, що мені (як і всьому суспільству, думаю) дуже бракує аналітики такого рівня. А надто її системності, регулярності. Аби всі, хто мають відношення до питання, звикли, що є стандартна чи стабільна форма, звіт чи їх комплект, в яких відображений стан питання в динаміці.
Що мається на увазі під "практикою"? Зробимо маленьку ретроспективу.
Тут дотичні матеріали, які подають до матеріалу пані Євгенії ілюстрацію в інтер'єрі реальних українських соцмедіа.
Тут для прикладу форум газети День, що його стан можна вважати показовим чи взірцевим, як ми заходились обговорювати роботу ЗМІ у соцмережі.
А от свіженький приклад реального діалогу, аудиторія - викладачі мистецьких закладів освіти, неслаба, так би мовити.
І тепер до основного тексту.
Абсолютно погоджуючись з тим, що саме суспільний діалог є тим критичним або стратегічним продуктом соціальних мереж, що нас всіх має цікавити. Втім, надто важливим тут є контекст.
Як діалог відбувається в рамках підготовки рішення органу громадської організації, формулювання позиції експертної чи професійної спільноти в тому чи іншому питанні, обговоренням зауважень до проблемного (звітного) виступу лідера, то можна казати, що на увазі учасників певний результат. Ця дискусія відбувається як цілеспрямована, а відтак вона результативна, навіть як не буде суцільної згоди учасників.
Зрозуміло, що це докорінно відрізняється від тих "вільних" дискусій, що закінчуються звинуваченнями і образами. Нічим? Ні, кожна така невдала, безрезультатна дискусія чи розмова - це ще одни камінчик в ту гору сміття і бруду, яка не дає зрушити. Ну і емоції, про них не можна забувати: людина деморалізується, впадає в розпач від розмов, що приносять тільки образу від ближнього і бажання самому комусь ще так вмазати. Словесно. Для початку. Бо ми ж знаємо: словесна фаза завжди передує справжнім революціям.
Діалог не може відбутись без організації. Нехай самої мінімальної, початкової. А це відкриває відразу два питання чи напрямки роботи: власне громадські організації як такі і конкретно люди, що мають в рамках цих організації опікуватись форумами. Вже результативними за визначенням (чи задумом). Адже організація має певні цілі, то форуми однозначно орієнтовані на програми, методи, практичні заходи, що організація планує або аналізує по факту завершення.
А ЗМІ? На них жодної надії. Вони не будуть модерувати свої сайти, сторінки чи групи. Ну це факт.
Так, не Захід, на прикладі якого сформовано багато тих чи інших оцінок в обговорюваному матеріалі. А це дуже суттєво, бо, скажімо, як німецькі соціал-демократи мають розвинену систему внутріпартійних форумів і робочих груп, то наші ще не дійшли навіть до об'єднання багатого числа різних соціалістично орієнтованих сил в одну партію.
Але це перша відмінність, що стосується того, "як є". Але ж не можна забувати про те, "що нам треба". Бо Україні, на відміну від Німеччини, конче потрібен той діалог, для неї це надто важливо. Не можна згаяти ці можливості в умовах нашої тотальної кризи. Вага питання започаткування і розвитку такого суспільного діалогу для нас набагато більша. Критична?
Рухатись. Робити практичні кроки з просування наших ЗМІ, громадських організацій, а надто окремих громадян, бо це, мабуть, є критичний пункт, в напрямку розвитку того діалогу. Скоріше, його започаткування як соціальної практики.
Соціалісти вже були згадані раніше, от ще ліберали. Треба залучати.
Тут і тут.
Вісім переглядів за перший день (потім дійшло і до 15). Це, як подумати про тираж газети, то мало, але як про якість аудиторії... Вона ж експертна? І це люди, що цікавляться саме цими питаннями. А діалог поки не підтримують. Ну все по схемі, згаданій в матеріали пані Євгенії.
І тепер рушаємо далі.
Згаданий матеріал дуже корисний і важливий, авторці подяка, а на підтримку чи в розвиток можна зауважити про таке.
1. Вихідна позиція
Я не дослідник, я практик, що суттєво впливає на ставлення до матеріалу і очікування від можливої подальшої дискусії. Передовсім хочу зазначити, що мені (як і всьому суспільству, думаю) дуже бракує аналітики такого рівня. А надто її системності, регулярності. Аби всі, хто мають відношення до питання, звикли, що є стандартна чи стабільна форма, звіт чи їх комплект, в яких відображений стан питання в динаміці.
Що мається на увазі під "практикою"? Зробимо маленьку ретроспективу.
Тут дотичні матеріали, які подають до матеріалу пані Євгенії ілюстрацію в інтер'єрі реальних українських соцмедіа.
Тут для прикладу форум газети День, що його стан можна вважати показовим чи взірцевим, як ми заходились обговорювати роботу ЗМІ у соцмережі.
А от свіженький приклад реального діалогу, аудиторія - викладачі мистецьких закладів освіти, неслаба, так би мовити.
І тепер до основного тексту.
2. Контекст
Абсолютно погоджуючись з тим, що саме суспільний діалог є тим критичним або стратегічним продуктом соціальних мереж, що нас всіх має цікавити. Втім, надто важливим тут є контекст.
Як діалог відбувається в рамках підготовки рішення органу громадської організації, формулювання позиції експертної чи професійної спільноти в тому чи іншому питанні, обговоренням зауважень до проблемного (звітного) виступу лідера, то можна казати, що на увазі учасників певний результат. Ця дискусія відбувається як цілеспрямована, а відтак вона результативна, навіть як не буде суцільної згоди учасників.
Зрозуміло, що це докорінно відрізняється від тих "вільних" дискусій, що закінчуються звинуваченнями і образами. Нічим? Ні, кожна така невдала, безрезультатна дискусія чи розмова - це ще одни камінчик в ту гору сміття і бруду, яка не дає зрушити. Ну і емоції, про них не можна забувати: людина деморалізується, впадає в розпач від розмов, що приносять тільки образу від ближнього і бажання самому комусь ще так вмазати. Словесно. Для початку. Бо ми ж знаємо: словесна фаза завжди передує справжнім революціям.
3. Автор
Це може видаватись очевидним, але насправді зовсім не так: автор має бути зацікавлений в діалозі. Зазвичай, цього в нас нема. Написавши текст, автор вважає справу зробленою. Мабуть через те, що його цілі чи модель професійної або ж і громадянської журналістики не передбачає участі в обговореннях. Чому? Як цього позбутись?
4. Модератор
Діалог не може відбутись без організації. Нехай самої мінімальної, початкової. А це відкриває відразу два питання чи напрямки роботи: власне громадські організації як такі і конкретно люди, що мають в рамках цих організації опікуватись форумами. Вже результативними за визначенням (чи задумом). Адже організація має певні цілі, то форуми однозначно орієнтовані на програми, методи, практичні заходи, що організація планує або аналізує по факту завершення.
А ЗМІ? На них жодної надії. Вони не будуть модерувати свої сайти, сторінки чи групи. Ну це факт.
5. Україна - не...
Так, не Захід, на прикладі якого сформовано багато тих чи інших оцінок в обговорюваному матеріалі. А це дуже суттєво, бо, скажімо, як німецькі соціал-демократи мають розвинену систему внутріпартійних форумів і робочих груп, то наші ще не дійшли навіть до об'єднання багатого числа різних соціалістично орієнтованих сил в одну партію.
Але це перша відмінність, що стосується того, "як є". Але ж не можна забувати про те, "що нам треба". Бо Україні, на відміну від Німеччини, конче потрібен той діалог, для неї це надто важливо. Не можна згаяти ці можливості в умовах нашої тотальної кризи. Вага питання започаткування і розвитку такого суспільного діалогу для нас набагато більша. Критична?
5. То що пропонується?
Рухатись. Робити практичні кроки з просування наших ЗМІ, громадських організацій, а надто окремих громадян, бо це, мабуть, є критичний пункт, в напрямку розвитку того діалогу. Скоріше, його започаткування як соціальної практики.
Соціалісти вже були згадані раніше, от ще ліберали. Треба залучати.
Додаток
Чому обговорюваний текст був наданий в двох посиланнях? Щоб подивитись зараз, як він в двох же місцях і обговорюється.
Вісім переглядів за перший день (потім дійшло і до 15). Це, як подумати про тираж газети, то мало, але як про якість аудиторії... Вона ж експертна? І це люди, що цікавляться саме цими питаннями. А діалог поки не підтримують. Ну все по схемі, згаданій в матеріали пані Євгенії.
І тепер рушаємо далі.
Немає коментарів:
Дописати коментар