Почати пропонується здалеку.
1. Генеза націоналіста
Без сумніву, націоналізм є стихійним, природним станом політичної свідомості. Як людства на протязі історії, так і окремого громадянина в процесі його соціалізації. Цей первинний націоналізм характеризується двома складовими: любов'ю до свого і дистанціювання від чужого. В природному, спокійному стані це виглядає нормально і зрозуміло. Але зайвий радикалізм або якесь збудження, додаткові умови історичного процесу породжують тут небажані явища: шовінізм (вивищення свого) і ксенофобію (заперечення чужого).
Вихід з природного націоналізму пов'язаний з навчанням. Спочатку в школі, на уроках історії і суспільствознавства. Тут юний громадянин вперше дізнається, а потім потроху і навертається практично (в міру занурення у доросле життя) до одної з політичних ідеологій. Цікаво було б дізнатись думку вчителів: чи середня школа дає достатньо знань для того, щоб юні громадяни зробили ідеологічний вибір? В нас є така можливість. І не одна.. Чи дві. Три, або й чотири.
Ну а вища школа? Чи громадянська освіта. Зрозуміло, що є безліч варіантів такої траєкторії, але нема альтернативи навчанню і соціальній практиці, громадській роботі з використання набутих знань.
Як би там не було, але громадянин обрав, визначився і тепер він вважає себе соціалістом чи християнським демократом, лібералом, а може й націоналістом - нас же ця ідеологія цікавить. Отже, націоналіст, але тепер вже не природний, стихійний, а свідомий, переконаний. По-перше, знайомий з тими чи іншими течіями, історією націоналізму - це докладно і в деталях, а так само з іншими ідеологіями - тут вже взагалі, без деталізації.
Цілком логічно, що свідомого націоналісти можна скоріше за все уявити у складі певної політичної сили. Може партії, може громадської організації політичного характеру, може, останнім часом, віртуальної спільноти. Адже саме і тільки в організації він має шанс зробити щось для суспільства, докластись до будівництва країни, її розвитку. Зрозуміло, що і сам по собі він може щось зробити (от, наприклад, написати, як пан Олександр, пропозиції щодо нового формату націоналізму). Але ж не може бути сумніву в тому, що саме організовано, колективно, спільно робота на користь суспільства буде найбільш ефективною. Зауважимо, що в цей момент відбувається певна шліфовка чи узгодження індивідуального бачення, особистого політичного світогляду на основі ідеології саме цієї організації, що зафіксована у програмі, статуті, інших документах загального характеру. Оскільки організацій певного ідеологічного напрямку є багато, то і громадянин має можливість знаходити серед них саме таку, що найбільше відповідає його баченню, його розумінню націоналізму.
Я думаю, що уважний читач вже зрозумів, до чого я веду.
Вихід з природного націоналізму пов'язаний з навчанням. Спочатку в школі, на уроках історії і суспільствознавства. Тут юний громадянин вперше дізнається, а потім потроху і навертається практично (в міру занурення у доросле життя) до одної з політичних ідеологій. Цікаво було б дізнатись думку вчителів: чи середня школа дає достатньо знань для того, щоб юні громадяни зробили ідеологічний вибір? В нас є така можливість. І не одна.. Чи дві. Три, або й чотири.
Ну а вища школа? Чи громадянська освіта. Зрозуміло, що є безліч варіантів такої траєкторії, але нема альтернативи навчанню і соціальній практиці, громадській роботі з використання набутих знань.
Як би там не було, але громадянин обрав, визначився і тепер він вважає себе соціалістом чи християнським демократом, лібералом, а може й націоналістом - нас же ця ідеологія цікавить. Отже, націоналіст, але тепер вже не природний, стихійний, а свідомий, переконаний. По-перше, знайомий з тими чи іншими течіями, історією націоналізму - це докладно і в деталях, а так само з іншими ідеологіями - тут вже взагалі, без деталізації.
Цілком логічно, що свідомого націоналісти можна скоріше за все уявити у складі певної політичної сили. Може партії, може громадської організації політичного характеру, може, останнім часом, віртуальної спільноти. Адже саме і тільки в організації він має шанс зробити щось для суспільства, докластись до будівництва країни, її розвитку. Зрозуміло, що і сам по собі він може щось зробити (от, наприклад, написати, як пан Олександр, пропозиції щодо нового формату націоналізму). Але ж не може бути сумніву в тому, що саме організовано, колективно, спільно робота на користь суспільства буде найбільш ефективною. Зауважимо, що в цей момент відбувається певна шліфовка чи узгодження індивідуального бачення, особистого політичного світогляду на основі ідеології саме цієї організації, що зафіксована у програмі, статуті, інших документах загального характеру. Оскільки організацій певного ідеологічного напрямку є багато, то і громадянин має можливість знаходити серед них саме таку, що найбільше відповідає його баченню, його розумінню націоналізму.
Я думаю, що уважний читач вже зрозумів, до чого я веду.
2. Пропозиція
В мене є кілька знайомих націоналістів чи людей, як на мене, близьких до націоналістичної ідеології. Звісно, переконаних чи свідомих, належних до різних організацій. Різних за їх розумінням того, що є націоналізм. Сучасний, ефективний, такий, що дає Україні вірний напрямок розвитку.
По-перше, я б хотів запросити їх до читання того, що написав пан Олександр. Звісно, я був би їм дуже вдячний, якби вони і мої зауваження переглянули разом з оригінальними текстами, але це не обов'язково.
По-друге, учасникам проекту пропонується подати вже свої зауваження чи міркування в зручний для себе спосіб. Тоді вийшов би діалог. Це, як кажуть фахівці, дуже важливий для України процес, і надто дефіцитний чомусь. Ну не вдається його налагодити належним чином. От уже і війна в нас, а розмовляти ми не навчились. То може почати в ідеологічно однорідному середовищі?
По-третє... Хоч це вже фантазія, але чому б і не поділитись? Аби в результаті такої от розмови склалась певна спільнота, то чи не взявся б пан Олександр за те, щоб написати економічну програму для України? Так, за участі всіх тих, хто в попередній розмові брав участь. І в розрахунку на те, що цю програму якісь націоналістичні організації разом, спільно, у складі якоїсь платформи чи блоку презентують суспільству і будуть намагатись виконувати. Спочатку розповідати про неї, пояснювати, аргументувати. Потім захищати від критики політичних супротивників. А потім одержувати голоси виборців і виконувати у складі влади. Так, ще раз скажу, що мені такий розвиток подій видається нереальним, але я не міг його не згадати, коли читав. Мабуть не треба й казати, що я приєднуюсь до цієї робочої групи, якої ще нема. І як пан Олександр згодний, то будемо починати вдвох. До речі, давно вже пропоную пану Андрію Ніцой написати мовну програму (ну, звісно, за участі родичів), але все ніяк не складається... Тож я й кажу: фантастика.
По-перше, я б хотів запросити їх до читання того, що написав пан Олександр. Звісно, я був би їм дуже вдячний, якби вони і мої зауваження переглянули разом з оригінальними текстами, але це не обов'язково.
По-друге, учасникам проекту пропонується подати вже свої зауваження чи міркування в зручний для себе спосіб. Тоді вийшов би діалог. Це, як кажуть фахівці, дуже важливий для України процес, і надто дефіцитний чомусь. Ну не вдається його налагодити належним чином. От уже і війна в нас, а розмовляти ми не навчились. То може почати в ідеологічно однорідному середовищі?
По-третє... Хоч це вже фантазія, але чому б і не поділитись? Аби в результаті такої от розмови склалась певна спільнота, то чи не взявся б пан Олександр за те, щоб написати економічну програму для України? Так, за участі всіх тих, хто в попередній розмові брав участь. І в розрахунку на те, що цю програму якісь націоналістичні організації разом, спільно, у складі якоїсь платформи чи блоку презентують суспільству і будуть намагатись виконувати. Спочатку розповідати про неї, пояснювати, аргументувати. Потім захищати від критики політичних супротивників. А потім одержувати голоси виборців і виконувати у складі влади. Так, ще раз скажу, що мені такий розвиток подій видається нереальним, але я не міг його не згадати, коли читав. Мабуть не треба й казати, що я приєднуюсь до цієї робочої групи, якої ще нема. І як пан Олександр згодний, то будемо починати вдвох. До речі, давно вже пропоную пану Андрію Ніцой написати мовну програму (ну, звісно, за участі родичів), але все ніяк не складається... Тож я й кажу: фантастика.
Немає коментарів:
Дописати коментар