Вожді і лідери

Колега Ольга Сівцова в одній розмові сказала:

Olga Sivtsova Роль вождя никто не отменял! И он должен быть мудрым. Политика - это совсем не то, во что выродилась государственная деятельность сегодня. Сегодня каждый идиот - активист, а вождей маловато.

Я з цього приводу пригадав старі публікації про вождізм як такий та його приклади в нашому політикумі. Втім, посилання не надто стабільно працюють, то я дублюю перший текст (з невеличкими коригуваннями).
---
Старі партії відходять, гублять підтримку виборця. Їм на заміну йде нова генерація і хотілось би сподіватись, що навчені досвідом попередників, ці нові політичні сили не зроблять цілком конкретних помилок в своїй роботі. Не попадуть в різного роду небажані ситуації, не набудуть в своїй організації негативних рис, одна з яких називається "вождізм".

1 Що таке "вождізм"

Назва цього явища надто виразна і видається цілком зрозумілою. Тут мається на увазі дисбаланс в практиці управлінні партією на користь однієї людини, вождя (з іронічним підтекстом). І, зрозуміло, нехтування колективної роботою з прийняття рішень.

Не заглиблюючись надто в особливості, причини, форми цього явища в різних партіях, просто назвемо ряд прізвищ: Янукович, Ющенко, Тимошенко, Симоненко, Клічко, Рабінович. Не видається вам, що ознаки вождізму в кожному з цих випадків присутні? Ну, до "партії Кличка" чи "партії Ляшка" ми знали тільки "партію Леніна", так що ця звичка цілком зрозуміла.

А відтак є в мене підстави вважати, що небезпека вождізму і для нових партій реальна? Як ні, то краще перестрахуватись. Щоб разом з тими, хто вже пішов з перших ролей, ми позбулись і цього явища як такого. А тим, хто не хоче піти так же безславно як попередні вожді, варто замислитись. От про це і йдеться.

Але маємо ще зауважити щодо націоналістів, вони стоять у цьому питанні осторонь.
Як націонал-соціалісти (НСДАП), так і соціал-націоналісти (Свобода) цілком свідомо надають перевагу в управлінні партією містично позначеним людям, вождям (тут без іронії). Демократія визнається не гідною того, щоб вести націю вперед. Ідеологія певних напрямків націоналізму, цілком виразно твердить, що це має робити і може зробити тільки вождь.

Треба погодитись, що саме такий мілітарний стиль управління є найбільш адекватний для цих партій, для тих завдань, що вони ставлять перед собою в боротьбі проти ворогів нації. Це, звісно, їх право, але ми надалі будемо мати на увазі тільки такі партії, що орієнтуються в своїй роботі на внутрішню демократію, а тому вважають вождізм негативним, небажаним для себе явищем. З яким треба боротись. А краще просто виключити саму можливість його появи.

А комуністи? Так само в принципі, але ж в нас комуністів більше нема, а націоналісти є, тому ленінців і сталінців, здається можна і не згадувати.

2 А чи можна порівнювати?

Це я про назву статті. Чи можна було взагалі згадувати у порівнянні лідерство і вождізм? Адже це явища зовсім різного порядку. Вождізм, як ми побачили, це негативний аспект в роботі партійної організації. А лідерство – об'єктивний закон соціального життя людини. Там, де є якась група людей, що більш-менш постійно контактують з якихось питань, обов'язково з'являється і лідер. Це, підкреслимо, закон і якщо ми хочемо мати ефективну партію, то ми маємо цей закон знати, використовувати. Треба в інтересах справи цих майбутніх лідерів виявляти, піклуватись про їх зростання. Про їх політичну освіту й набуття досвіду роботи з людьми. Вміння розмовляти, проводити наради, планувати робочий час (свій і решти учасників групи), а також ставити завдання, контролювати результати, проводити аналіз і багато чого ще.

Але найголовніше те, що ми маємо створювати в партії таку атмосферу, такий настрій, щоб ці лідери понад усе ставили чесність, порядність, чистоту своєї політичної репутації, бо це ж саме вони будуть презентувати партію на всіх рівнях суспільного життя. Саме їх обличчя, слова і, найголовніше, діла скажуть виборцю, що це за партія і чи варто їй довіряти. Виборець може не знати нічого про ідеологію партії чи її програму, але брехню, нечесність відчує відразу – тут нашій партії і каюк. Нехай не відразу, але гарантовано. Конкуренти ж підкажуть надто голосно, як виборець не все буде розуміти в тонкощах і деталях.

Чи можемо ми сподіватись, що такі от лідери впадуть нам в нашу партію з неба? Що вони тільки і чекали, як ми проголосимо наші чудові гасла і розгорнемо наші чудові партійні штандарти. Навряд. Цих людей партія має виховати, забезпечити їх зростання, політичну кар'єру від місцевого рівня до національного. Через регіональний. І тоді на знак довіри до цих лідерів партія отримає голоси виборців. Неосвічені, невиховані, не толерантні лідери, галасливі і брутальні, знервовані до істерики, лайливі – бачили таких? Чи є майбутнє в їх партій?

Отже, нам потрібні лідери, а не вожді? Так, може не зовсім коректно, але націлює правильно.

3 По вождізму – мультилідерством

Що це за поняття я і сам не можу пояснити. Раз-пораз з'являється це слівце в нашому інформаційному просторі, але навіть Гугль достеменно про це нічого не знає. Ну то ми маємо розібратись самотужки. Зрозуміло, мається на увазі заперечення вождізму, але яким чином? От досвід Єдиного центру, про який згадується відразу, як почуєш це слово, є реалізацією мультилідерства чи ні?

Як же свого часу вчинили в партії Єдиний центр? Ця сила, можливо, вже і підзабулась, втім, видається, що саме вона була піонером у відношенні мультилідерства. Вони в статуті визначили, що будуть керувати партією по черзі. Був запроваджений інститут співголів партії. Що це якось неприродно і нагадує змія Горинича не злякало партійців – вождізм здавався гіршим злом, ніж багатоголівність проводу. Сказати чесно, ліньки розшукувати по Інтернету відомості про те, що там було в деталях і чим зараз займається ця партія, її мультилідери, нас же цікавить мультилідерство.

Можливо, Єдиний центр і не визначав такий підхід до організації саме як мультилідерство, слівце це з'явилося лише останнім часом. Серед тих, хто будує нові партії і, звісно, не хоче опинитись в зоні цього самого вождізму. Ми просто маємо зробити собі висновок, що один з профілактичних заходів проти вождізму, це статут з положенням, що лідера не буде як такого. І це ж як просто реалізувати! Та чи буде воно так же ефективно як просто?

4 То як боротись з вождізмом?

Мабуть, що досвід ЄЦ треба врахувати, але шукати щось інше, більш переконливе. Вище ми вже розглянули питання про те, що виховання лідерів – то важливе й постійне завдання для керівництва партії. Тепер уявімо, що завдання виконано і в нас є п'ять чи сто двадцять п'ять лідерів різного рівня чи, вірніше, кандидатів на це звання. Як запобігти перетворенню їх на вождів, вождиків і вождят? Що треба робити, щоб не загубити цих цінних кадрів в результаті вождістської хвороби?

4.1 Термін перебування на посаді

Найперше, мабуть, обмежити термін перебування на певних керівних посадах. Два рази обираємо, на третій вже не можна. А як нема заміни? Чи людина так виключно добре працює, що ніхто її не може замінити. І чи не загубимо ми так найцінніші, досвідчені й перевірені кадри?

Але ж ми цих людей не виганяємо на вулицю, ми їм пропонуємо іншу ділянку роботи, от і все. І вони ж залишаються при своєму наступнику у ранзі радника чи консультанта, беруть участь в обговоренні важливих питань. І, зважте, успішна його робота, цього наступника, це ще одна заслуга його попередника, адже саме він його знайшов колись, залучив до роботи, навчив, виховав. Цінність менеджера, що виховує молодих менеджерів, на порядок вища за того, хто сам працює добре, але досвід не передає.

Погляньмо на ситуацію з іншого боку. Молоді активісти, що гарантовано мають одержати можливість спробувати себе в майбутньому на будь-яких керівних посадах, бо існує обмеження в два терміни – вони ж абсолютно по-іншому будуть себе почувати. В них буде потужний стимул навчатись, готуватись до більш відповідальної роботи.

Так, з обмеженням перебування на посаді розібрались (як тут не згадати тандем Путін-Медвєдєв?), йдемо далі.

4.2 Призначення чи вибори?

Ми назвали вище новеньких, тільки-но вихованих партійних менеджерів кандидатами, це чудова підказка. Єдиним способом набуття посад і, відповідно, формального лідерського статусу (формального, бо він може ще і не перетворись на дійсний), так от, єдиним шляхом до лідерства мають бути вибори. Призначень згори бути не може. Достеменно відомо, що вождя створює його вірна когорта, яку він порозставляв на всіх близьких до нього посадах. Це його люди, вони завжди підтримують вождя, ніколи не задають зайвих питань, не очікують пояснень в делікатних випадках. Слухняні і зручні - вождю з ними так добре, затишно. Партії ж погано, дуже погано, як ми знаємо. Тому обирати лідера мають ті, кого він поведе вперед. Але, партійне керівництво, зрозуміло, абсолютно не виключено з процесу, воно ставить запитання, привертає увагу до тих або інших важливих моментів, нагадує про ті або інші партійні рішення. І все це відкрито, вголос, конкретно й по-діловому.

Отже, виборність лідерів, відсутність призначень, а також їх прихованої форми: безальтернативних (радянських) виборів – ще одна запорука проти вождізму. Але не остання з тих, що можна запропонувати.

Вибори це добре, але треба зробити їх справжніми, такими, щоб вони були ефективними, а не формальними. Метод добре відомий: програми кандидатів. Треба порівнювати не людей, а їх програми (і команди?). Зважаючи, звичайно, на освіту й досвід роботи, але ми вже з цим розібрались, коли готували кадровий актив, до виборів. Тому всі кандидати є освічені й професійно підготовлені, не кажучи вже про те, що чесні й порядні. Йдеться про інше, про пріоритети в роботі. Не будуть ці програми суттєво відрізняться, тобто якісь розділи або пункти будуть майже однакові. А може й більшість. Але буде різниця в тому, що ставити на перше місце, а що на друге. Відтак вибори будуть торкатись не стільки особистого в кандидатах, скільки бачення організацією свого майбутнього, траєкторії руху на найближчий рік. Рік? Ну, може два – це вже як статут визначив.

Тепер про команду. Не може справжній лідер бути поза командою. Він взагалі і є обличчям саме цієї команди, її втіленням, він неможливий без команди. Тому ті, хто цю команду складають, йдуть разом з лідером на вибори, віддаючи свій розділ програми, свою кваліфікацію з окремого питання під парасольку лідера. Тому коли ми кажемо, що програма якісна, що це справжня серйозна програма, то це завжди і команда. Автоматично, бо не може одна людина бути знавцем всіх напрямків, а от зібрати докупи саме таких людей може. То як же збереться та команда? Під ідеї, ініціативи лідера – оце його і тільки його робота. Він має акумулювати досвід організації і висунути певні ідеї, певні зрозумілі цілі, що вже потім можна буде деталізувати й аргументувати за допомоги команди.

4.3. Дискуссія

Обговорення програм, дискусія стосовно конкретних її розділів і пропозицій. Це момент взагалі центральний, бо торкається найбільшого кола людей. В ідеалі – всього складу партії. Саме в процесі обговорення люди стають ближче один до одного, починають розуміти ті аспекти майбутньої спільної роботи, які краще видно не їм, а їхнім колегам. Вони стають чимось набагато більшим, ніж перелік прізвищ в відомостях про організацію. І чи може їм протистояти вождь зі своєю зверхністю і пихою? Та він просто не народиться в такому середовищі, в такій організаційній культурі. Люди, в яких є потяг до вождізму, позбавляться його відразу або залишать організацію. Може здатись, що це дуже непевні речі, що дуже важко помітити: чи було обговорення, чи ні, чи воно було формальним, чи справжнім. Ні, кількість зауважень, пропозицій, активних учасників дискусії, сенс відповідей автора програми – все це речі дуже прості, добре зрозумілі і як воно є, це обговорення, то всім зрозуміло, що воно є. А як нема, то хтось має замислитись, бо ця організація в зоні ризику формалізму і занепаду.

Зрозуміло, що роль Інтернету в підтриманні такої от демократичної атмосфери, обміну думками переоцінити неможливо.

5 Висновки

5.1 Вождізм – негативне, шкідливе явище в житті партій, якого треба уникати.

5.2 Лідерство – об'єктивний соціальний закон, що може і повинен бути використаний для підвищення ефективності організації.

5.3 Повноцінне лідерство ефективно заперечує вождізм.

5.4 Статутні організаційні положення, що можна вважати профілактикою вождізма містять:

• обмеження перебування на посаді двома термінами;
   
• виборність керівників як виключний, ексклюзивний шлях розвитку політичної кар'єри.

5.5 Профілактика вождізма включає також розвиток внутріпартійної демократії, широкі і вільні дискусії щодо планування спільної роботи, визначення позиції організації з окремих важливих питань, встановлення норм і правил свого внутрішнього життя в межах, наданих статутом партії.