Матеріал, без сумніву, дуже цікавий і насичений, але дві обставини або аспекти виглядають виразно домінантними, першоплановими. Такими, що решту розглянутого матеріалу підпорядковують чи роблять дуже залежною. Обставини ці, як видається, такі: історизм і ідеологія.
Постполітика чи недополітика?
Постполітика чи політика постмодерну - це про Україну? Познайомившись, завдяки пану Віталію, з цілим рядом цікавих матеріалів (див. Додаток), питаєш себе: а ми хіба вже перейшли модерні часи? Вони в нас, здається, поки що й не наставали. Відтак ми знаходимось не в постмодерні, а в недомодерні. Пострадянщині, що, як порівнювати з Заходом, то дійсно таке є "недо".
В нас нема ані партій класичного масового типу, ані закону, втіленого в надійний суд і ефективну поліцію, ані славнозвісного громадянського суспільства. Ну куди не кинь погляд, всюди "недо". То тоді чи маємо ми право примірювати на себе явища партійного життя, що відбуваються у розвинутих демократіях (а Бразилія чи й інші згадані країни - то гідне поле для порівнянь?)
Так, Фейсбук та Інтернет є сьогодні всюди. І всі без виключення суспільні, державні й бізнесові інституції усіх без виключення країн його використовують. Це глобальна тенденція. Втім, давайте порівняємо.
От про Німеччину, от про Швецію - хоч яка там криза демократії чи розквіт постполітики, а партії є, вони працюють і утворюють кістяк політичного організму європейської держави.
А от про Україну: враження активіста областного рівня і стан партійного життя в одному районі. Ну як просто нема партій західного типу, то яка може бути в них криза?
От про Німеччину, от про Швецію - хоч яка там криза демократії чи розквіт постполітики, а партії є, вони працюють і утворюють кістяк політичного організму європейської держави.
А от про Україну: враження активіста областного рівня і стан партійного життя в одному районі. Ну як просто нема партій західного типу, то яка може бути в них криза?
Ідеологія
Так, надійна. ефективна, перевірена часом політична ідеологія. Наприклад, соціалізм чи християнська демократія, не будемо вже чіпати лібералізм.
Хіба можна уявити собі людину, громадянина, активного учасника політпроцесу на якомусь прийнятному для нього рівні, поза ідеологією? Члени партій і активісти свідомо, а симпатики, може і не свідомо, але всі несуть в собі, в своєму світогляді ті чи інші елементи одної з двох цих ідеологій. Хоч які зміни відбуваються на політичному ринку, старіють одні політологічні концепції, народжуються нові, але ж особистість як така і її політична складова залишаються. Людина не може жити без цінностей. Цінності не можуть не трансформуватись у політичні уподобання, прихильність до того чи іншого погляду на владу.
А політик? Чи, вірніше, наш український політикан. Його популізм можна здолати тільки ідеологією, серйозною роботою з виборцем. Протиставленням примітивізму, спрощенню соціальних проблем, справжнього аналізу, аргументованої перспективи розвитку.
Як подивитись на наведені вище приклади з партійного життя Європи, то саме на ідеологіях базуються сьогодні реальні справжні партії. Так, періодично з'являються певні проекти, певні новації, але то на поверхні, глибина політпроцесу як була масовою та ідеологічною, так і залишається.
А політик? Чи, вірніше, наш український політикан. Його популізм можна здолати тільки ідеологією, серйозною роботою з виборцем. Протиставленням примітивізму, спрощенню соціальних проблем, справжнього аналізу, аргументованої перспективи розвитку.
Як подивитись на наведені вище приклади з партійного життя Європи, то саме на ідеологіях базуються сьогодні реальні справжні партії. Так, періодично з'являються певні проекти, певні новації, але то на поверхні, глибина політпроцесу як була масовою та ідеологічною, так і залишається.
То що ж у висновку? Будуймо, будуймо партії, бо без них не дійдемо до стану західної демократії і початку ХХ сторіччя, не кажучи вже про те, щоб йти далі.
Додаток
1. Шанталь Муфф.
2. Скачок?
6. Д.Белл. Грядущее.
Немає коментарів:
Дописати коментар