Ексін - то скорочення від "екстрактивність - інклюзивність". Про книжку, в якій розглянуті ці поняття тут: http://partocrat.blogspot.com/2016/09/blog-post_29.html
А квартальний звіт, бо вже саме три місяці нашій електронній читацькій конференції, що присвячена тим поняттям. Про конференцію тут: http://partocrat.blogspot.com/2016/09/blog-post_82.html
Ну а сама розмова відбувається у Фейсбук-групі: https://www.facebook.com/groups/ukrexin/?fref=ts. Вже три місяці. От про це і йдеться.
1. Перший місяць
Коли я зі своїми молодими колегами (в бізнесі, в державному чи регіональному управлінні) вирішував, скільки часу їм потрібно на читання тої чи іншої фахової книжки, ми завжди зупинялись на місяці. Ну не знаю, так вже влаштована наша психіка, терміни вимірює конкретними відрізками: тиждень замало, а от місяць... Треба сказати, що не всі встигали, хтось перебирав і виходив і на півтора місяці, і на два. А багато хто починав, але не закінчував - ситуація добре відома викладачам, бізнес-тренерам, бібліотекарям.
Але то молоді люди, що думали про навчання як про важливу передумову своєї подальшої кар'єри. В нашому форумі контингент абсолютно інший, але мої власні уявлення про те, скільки треба часу на читання однієї книжки - вони ж залишились без змін. То коли стало ясно, що місяцю для завершення того читання колегам не вистачило, я відчув ганебність ситуації. І в тому, яка вона склалась, і в тому, що я мав би робити далі. Було неприємно, то вирішив почекати.
Тут не можна не зазначити, що я ставлюсь до запрошених в форум колег з цілковитою повагою. У жодному випадку я не берусь оцінювати їх позицію чи дії, тим більше давати поради чи звертатись з проханнями. Запрошуючи їх до участі в форумі, я був абсолютно певен того, що вони будуть вдячні за таку можливість. Поспілкуватись, почути думки колег, посприяти поширенню в нашому суспільстві дуже цінної і потрібної інформації. Не можна не зазначити, що і вони не переривають зі мною Фейсбук-приятельства, та і в групі лишаються, тож ситуація в особистих стосунках хоч і непевна, але не критична.
2. Другий місяць
Тут вже я намагався якось стан справ виправляти. Але без жодного поступу. Не знаю, може те, що до групи захотіли долучитись двоє молодих людей є певним просуванням (на протязі третього місяця додалась ще одна знайома)? Але ж вони тільки хотіли... Так, книжку не прочитали. Мають перед очима приклад неквапливого ставлення до такого серйозного діла старших колег.
3. Третій місяць
Дістались тепер вже і цього терміну. Неприємні відчуття вгамувались і маємо просто розбиратись в цій ситуації. Спокійно, розважливо: кинути ж не можна, то треба продовжувати - а як? Треба думати. Можливо хтось прийде на допомогу. Як з учасників, так і з-поза меж групи, я ж тиражую відповідні запрошення по різних форумах, намагаюсь залучити людей до читання тої книжки. То може хтось побачить тут якісь помилки, порадить, підкаже. Я там по тексту навіть залишу місце, як хтось щось додасть до аналізу ситуації.
Площина мого аналізу чисто формально-логічна, це мені як колишньому програмісту найбільш близько і знайомо, а психологічний, чи політично-психологічний, а може й соціально-психологічний аспекти можуть бути досліджені кимось з наших учасників, у нас багато фахівців саме з цих напрямків.
3.1 Вихідні тези
З чого я виходив?
3.1.1 Подолання руїни потребує формування з радянських за своїм менталітетом українців прошарку свідомих громадян, готових кваліфіковано і ефективно брати участь у політичному процесі.
3.1.2 Ці люди мають бути освічені в сенсі політологічному взагалі і партологічному зокрема, бо нема жодних сумнівів в тому, що згадані свідомі громадяни можуть ефективно вплинути на ситуацію тільки в рамках партійного механізму.
3.1.3 Політичні знання приходять тільки через читання. Громадяни з вищою освітою краще підготовлені для самостійного навчання, без освіти - гірше, але читання як базовий, первинний елемент будь-якого антикризового зрушення є безумовним і невідпорним. Важливим у залученні до читання є особистий приклад колег, знайомих, відомих особистостей.
3.1.4 Дискусія, обговорення є важливим для подолання руїни в двох аспектах. По-перше, як другий після читання крок в навчальному процесі, закріплення набутих знань, включення їх в світогляд особистості. А по-друге, як перший крок в майбутній спільній діяльності, бо вона починається саме з погодження спільного бачення, підходів, принципів.
Чи треба казати, що цю позицію я вважав безумовно, категорично, абсолютно спільною з усіма своїми знайомими, що їх запросив до форуму. Помилився? В чому саме?
3.2 Маємо 1
Вихідні тези можна сформулювати чітко і однозначно, а от стосовно того, що ж маємо насправді, можна тільки назвати вірогідні варіанти. Вони будуть персонально і монопричинно орієнтовані, а вже мікси можна уявити як завгодно: що по окремих причинах чи станах, що по персоналіях. А перший стан лежить на поверхні: не читали. Чому?
3.2.1 Нема часу.
3.2.2. Нецікава тема як така.
3.2.3. Є ідеологічні упередження.
3.2.4 ...
3.3 Маємо 2
Тепер формулюємо так: починали читати, але не дочитали.
3.3.1 Забракло часу.
3.3.2 Автори не справили враження рівнем розгляду проблем.
3.3.3. Тематика виявилась не до вподоби, стало просто не цікаво в процесі читання.
3.3.4. В процесі читання виявились хибні міркування авторів, недолугі моделі, перекручення, тому читати до кінця не було сенсу.
3.3.5 ...
3.3. Маємо 3
Прочитали, але не можуть про це сказати. Ну як це може бути? Виявилось, що як подумати, то можна уявити різні причини.
3.3.1 Геть нема того клятого часу...
3.3.2. Враження не можуть бути сформульовані чітко, вони невиразні і суперечливі.
3.3.3 Враження небезпечно висловлювати з якихось причин.
3.3.3 Заважають особисті стосунки (з авторами, колегами, працівниками різних установ чи організацій).
3.3.4
4. Що далі?
Не знаю. Проекти, що ми всі звикли згадувати у зв'язку з план-графіками і кошторисами, вони ж стосуються наперед визначених, добре відомих послідовностей робіт. У нашому випадку все не так. Маємо справу з проектом пошуковим. Наступний крок визначається виходячи з того становища, в якому проект опинився.
До речі, я поки тут переглядав нашу книжку ще раз, побачив згадку про книжки Кісінджера, Кучми, а через назву і ще одного автора - підвантажив в групу. Але починати розмову ще й про це, кидати основну тему не хочеться.
Продовжувати чи ні? Зараз відчуття, я про це вже казав, що кидати не можна, треба налаштуватись на те, що справа затягнеться, скажімо, на рік. Але то зараз. Побачимо, як відгукнеться спільнота, то може це відчуття і зникне.
А поки що дамо проекту назву Ексім-Україна і введемо на сайті таку мітку, щоб можна було побачити всі матеріали відразу. Ну щоб звіт другого, третього кварталу знайти було легко, побачити ретроспективу. Корисна справа.
А квартальний звіт, бо вже саме три місяці нашій електронній читацькій конференції, що присвячена тим поняттям. Про конференцію тут: http://partocrat.blogspot.com/2016/09/blog-post_82.html
Ну а сама розмова відбувається у Фейсбук-групі: https://www.facebook.com/groups/ukrexin/?fref=ts. Вже три місяці. От про це і йдеться.
1. Перший місяць
Коли я зі своїми молодими колегами (в бізнесі, в державному чи регіональному управлінні) вирішував, скільки часу їм потрібно на читання тої чи іншої фахової книжки, ми завжди зупинялись на місяці. Ну не знаю, так вже влаштована наша психіка, терміни вимірює конкретними відрізками: тиждень замало, а от місяць... Треба сказати, що не всі встигали, хтось перебирав і виходив і на півтора місяці, і на два. А багато хто починав, але не закінчував - ситуація добре відома викладачам, бізнес-тренерам, бібліотекарям.
Але то молоді люди, що думали про навчання як про важливу передумову своєї подальшої кар'єри. В нашому форумі контингент абсолютно інший, але мої власні уявлення про те, скільки треба часу на читання однієї книжки - вони ж залишились без змін. То коли стало ясно, що місяцю для завершення того читання колегам не вистачило, я відчув ганебність ситуації. І в тому, яка вона склалась, і в тому, що я мав би робити далі. Було неприємно, то вирішив почекати.
Тут не можна не зазначити, що я ставлюсь до запрошених в форум колег з цілковитою повагою. У жодному випадку я не берусь оцінювати їх позицію чи дії, тим більше давати поради чи звертатись з проханнями. Запрошуючи їх до участі в форумі, я був абсолютно певен того, що вони будуть вдячні за таку можливість. Поспілкуватись, почути думки колег, посприяти поширенню в нашому суспільстві дуже цінної і потрібної інформації. Не можна не зазначити, що і вони не переривають зі мною Фейсбук-приятельства, та і в групі лишаються, тож ситуація в особистих стосунках хоч і непевна, але не критична.
2. Другий місяць
Тут вже я намагався якось стан справ виправляти. Але без жодного поступу. Не знаю, може те, що до групи захотіли долучитись двоє молодих людей є певним просуванням (на протязі третього місяця додалась ще одна знайома)? Але ж вони тільки хотіли... Так, книжку не прочитали. Мають перед очима приклад неквапливого ставлення до такого серйозного діла старших колег.
3. Третій місяць
Дістались тепер вже і цього терміну. Неприємні відчуття вгамувались і маємо просто розбиратись в цій ситуації. Спокійно, розважливо: кинути ж не можна, то треба продовжувати - а як? Треба думати. Можливо хтось прийде на допомогу. Як з учасників, так і з-поза меж групи, я ж тиражую відповідні запрошення по різних форумах, намагаюсь залучити людей до читання тої книжки. То може хтось побачить тут якісь помилки, порадить, підкаже. Я там по тексту навіть залишу місце, як хтось щось додасть до аналізу ситуації.
Площина мого аналізу чисто формально-логічна, це мені як колишньому програмісту найбільш близько і знайомо, а психологічний, чи політично-психологічний, а може й соціально-психологічний аспекти можуть бути досліджені кимось з наших учасників, у нас багато фахівців саме з цих напрямків.
3.1 Вихідні тези
З чого я виходив?
3.1.1 Подолання руїни потребує формування з радянських за своїм менталітетом українців прошарку свідомих громадян, готових кваліфіковано і ефективно брати участь у політичному процесі.
3.1.2 Ці люди мають бути освічені в сенсі політологічному взагалі і партологічному зокрема, бо нема жодних сумнівів в тому, що згадані свідомі громадяни можуть ефективно вплинути на ситуацію тільки в рамках партійного механізму.
3.1.3 Політичні знання приходять тільки через читання. Громадяни з вищою освітою краще підготовлені для самостійного навчання, без освіти - гірше, але читання як базовий, первинний елемент будь-якого антикризового зрушення є безумовним і невідпорним. Важливим у залученні до читання є особистий приклад колег, знайомих, відомих особистостей.
3.1.4 Дискусія, обговорення є важливим для подолання руїни в двох аспектах. По-перше, як другий після читання крок в навчальному процесі, закріплення набутих знань, включення їх в світогляд особистості. А по-друге, як перший крок в майбутній спільній діяльності, бо вона починається саме з погодження спільного бачення, підходів, принципів.
Чи треба казати, що цю позицію я вважав безумовно, категорично, абсолютно спільною з усіма своїми знайомими, що їх запросив до форуму. Помилився? В чому саме?
3.2 Маємо 1
Вихідні тези можна сформулювати чітко і однозначно, а от стосовно того, що ж маємо насправді, можна тільки назвати вірогідні варіанти. Вони будуть персонально і монопричинно орієнтовані, а вже мікси можна уявити як завгодно: що по окремих причинах чи станах, що по персоналіях. А перший стан лежить на поверхні: не читали. Чому?
3.2.1 Нема часу.
3.2.2. Нецікава тема як така.
3.2.3. Є ідеологічні упередження.
3.2.4 ...
3.3 Маємо 2
Тепер формулюємо так: починали читати, але не дочитали.
3.3.1 Забракло часу.
3.3.2 Автори не справили враження рівнем розгляду проблем.
3.3.3. Тематика виявилась не до вподоби, стало просто не цікаво в процесі читання.
3.3.4. В процесі читання виявились хибні міркування авторів, недолугі моделі, перекручення, тому читати до кінця не було сенсу.
3.3.5 ...
3.3. Маємо 3
Прочитали, але не можуть про це сказати. Ну як це може бути? Виявилось, що як подумати, то можна уявити різні причини.
3.3.1 Геть нема того клятого часу...
3.3.2. Враження не можуть бути сформульовані чітко, вони невиразні і суперечливі.
3.3.3 Враження небезпечно висловлювати з якихось причин.
3.3.3 Заважають особисті стосунки (з авторами, колегами, працівниками різних установ чи організацій).
3.3.4
4. Що далі?
Не знаю. Проекти, що ми всі звикли згадувати у зв'язку з план-графіками і кошторисами, вони ж стосуються наперед визначених, добре відомих послідовностей робіт. У нашому випадку все не так. Маємо справу з проектом пошуковим. Наступний крок визначається виходячи з того становища, в якому проект опинився.
До речі, я поки тут переглядав нашу книжку ще раз, побачив згадку про книжки Кісінджера, Кучми, а через назву і ще одного автора - підвантажив в групу. Але починати розмову ще й про це, кидати основну тему не хочеться.
Продовжувати чи ні? Зараз відчуття, я про це вже казав, що кидати не можна, треба налаштуватись на те, що справа затягнеться, скажімо, на рік. Але то зараз. Побачимо, як відгукнеться спільнота, то може це відчуття і зникне.
А поки що дамо проекту назву Ексім-Україна і введемо на сайті таку мітку, щоб можна було побачити всі матеріали відразу. Ну щоб звіт другого, третього кварталу знайти було легко, побачити ретроспективу. Корисна справа.
Немає коментарів:
Дописати коментар